Нехай буде́ печаль, і біль, і смуток,
Лиш спогад про нездійснене помре.
Я, наче, на прийомі в терапевта,
Аналізу піддала все старе.
Згадала день, коли не мала я набуток,
Коли носила коротесеньке каре,
І окуляри, наче в фільмі про агента,
Щоб всім брехати: "Повнолітня я уже!"
Тоді я не поводилась розкуто,
Сором'язлива, і ховала все в себе,
Коли історика, знавця свого предмета,
Зустріла і відчула - щось в нім є.
Він не наважився зробити крок в початок,
Я ж побоялася, хай доля береже,
Але душа моя потрапила в тенета
Поета, що цим спомином живе.
