_UU_UU_UU_UU_UU_U;
Хтось прославляє Едему красоти, для ока незримі,
І затуманює яснії думи читацькі спокійно
Описом тих незнайомих нікому пишнот дивовижних,
Славить він ріки потужні, але життєдайні для тварі,
Що породив безкінечний Творця усесвітнього Розум,
Славить рослин надзвичайних чарунки рожевого цвіту,
Звірів швидких, що укрили земні велетенські простори,
І небеса недосяжні у хмарних одежах легеньких,
Він намагається знову вернути до Саду людину,
Хоч би й словами суворими для надприродного надто,
Тільки би лаври здобути жадані у сонмі суспільства, –
Кожному мабуть захочеться бути поважним поетом
Серед людей швидкоплинних на нашому дивному світі, –
Шлях той не варто засуджувать іншим вітіям,
Як і не варто казати погане про вірші любовні:
Сам-бо колись піддавався чарунку кохання земного,
Що не вдавалося навіть ступити тропою без болю
У неспроможних, здається, для жару потужного грудях;
Силою пісня кохання усе ж віддає неодмінно,
Мабуть, потрібне кохання людині земній усечасно,
Бо починає життя у цім світі воно речовиннім,
Смерть відганяють від роду усякого стріли Амура;
Хтось возвеличує шклянку і радощі тлінні надміру,
Важко життя проживати без оних, скорботне часами,
І неможливо пізнати усе без пянучости оних;
Я би і сам перевівся в мерці, не пізнавши забави,
Котрі дарує напій благодатного буйного хмелю,
Кілька шалених юнацьких років проводжати вдалося
У нетверезому стані в обіймах низької дівиці,
Тільки катуюся досі гріхами сладкими отими,
Що чоловіка шляхетного, певне, не варті ніколи;
Є ще багацько пошани поетів до різних дарунків
Нашого світу, що повен всілякого красного дива,
Я не наважуся далі про них говорити сміливо,
Бо забагато словес витрачати важезних не хочу
На усілякі діла, що чимало далекі від мене;
Я прославлятиму битви криваві в русинському краю
Та у суворій узимку для люду країні Московській
Поміж народів, споріднених давньою отчою кровю,
Поміж русинами гордими і незворушними в січі
Та величавими росами, що завітали до русів;
Справа та гідна найвищої шани усякого люду,
Тільки ж бо в битвах людина насправді здобуде ту славу,
Що непідвладна часам руйнівним і ніколи не згине,
Тільки у битвах зясується справжня ціна чоловіка,
Хоч і лякається будь-хто меча осоружного Марса –
То вже, напевне, знання, що із батькових уст застарілих
Сину дається младому, як мудрість життя гамірного, –
Лиш навіженому страху не знати у серці своєму
У закривавлений час смертоносної лютої битви,
Та здобувається слава страху подоланням відважним –
Це й відрізняє людину від іншого звіра земного:
Вміння зневажити смерті косу гостролезу, сувору.
Описом страшної січі здобули пошану прадавні
Та нещодавні вітії, що нині кудися ізникли;
То велетенські мужі непомірного ясного слова:
З Віслиці Ян і Вергілій, Радван і Гомер славнозвісний,
З ними разом походжає Симон Пекалід вітчизняний,
Ймен ще багато назвати я можу для списку такого,
Та довжелезним він вийде для ока читацького, чесно;
Я лиш плекаю надію до списку того долучитись,
Хоч полюбляю я мирні часи швидкоплинні й тендітні
Більше за рубку невпинну на полі жадобного Марса,
Що забирає життя дорогі для Вітчизни сумної
Та для сердець материнських, і братських, і отчих навічно,
Щоб у безмежнім Аїді надати життям тим спочинок.
Варто почать з описання картини русинського краю.
Дніпр-Бористен дивовижний ті землі на часті дві ділить
Хвилями сильними, що розрізають каміння столітнє, –
Місце каменам таке для сидіння до духа пристале –
Та надпотужна ріка в ширину кілометри займає,
Так, що не кожна пташина зуміє дістать середину
У недосяжнім людині польоті своєму стрімкому;
Риби в ріці для ужитку достатньо і вод солоденьких,
Саме тому уподобали руси поблизні місцини,
Після відходу від Дніпра давніших народів славутих:
Тут проживали віки кочовії кіммери та скити,
Тут і сармати знайшли відпочинок тривалий від ходу,
Готи та гунни з Дніпра попивали водицю колися,
Грізні авари та люті хазари змінили їх скоро,
Тож наглядівся достатньо усього той дід сивоокий;
Тільки здається спокійним він лиш молодечим очицям,
Страшні на ньому бувають трясіння часами якимись,
Човен гойдає на хвилях, що можна упасти в потоки
І потонути в глибинах закритих для променів сонця,
Що і тілеса людини не знайдуть ніколи шукальці.
Степ по обидва боки Бористена розкинувсь широкий,
Котрим прославилась також країна рутенська велика,
Батьком його називають русини південні незмінно,
Бо він дарує пожитки народу серйозні щорічно,
Нарід удячний йому за гостинність сердечну століття,
Ти перетнути арктойського степу за тиждень не зможеш,
Сидячи верхи на бравім коні швидконогім і дужім,
Многі утнули ту справу содіять геройську сміливо,
Та не вдалося нікому задумку утілити горду.
Є ще багацько лісів густодревих в русинській сторонці,
Котрі байками давно оповиті про різні дивнички:
Мавок там повно чарівних обличчям та станом тоненьких
І перелесників – їхніх палких наречених в каптанах, –
Все віднайти у лісах ретенійських можливо для справи,
Та небезпечно ходити по них самостійно, людино,
Бо усілякої тварі зустріти там легко страшної,
Що нападає на перших зустрічних і в пазурі гострі
Міцно бере нещасливців, порушників спокою лісу;
Також два моря бреги омивають русинські на півдні –
То велетенський для гордости привід тутешнім живальцям,
Бо надають неймовірні можливості завжди життєві:
Зєднують русів зі світом великим, дають їм поживу,
Солі чимало дарують драгої на продаж і харчі;
Тільки краса на Русі рукотворна іще чарівніша:
Міст збудували хороших багато онуки Дажбога,
Я перелічу відомі із них, випадковий читачу;
Першим іде златоверхий сивань і столичний град Київ –
Скільки століть пережив на своєму віку той громила? –
Він побудований був за часів найдавнішого Риму
Старшим з братів, що прибули колись із далеких просторів,
Ймено засновника носить незмінно велике те місто,
Хоч і багато династій по тому сиділо у ньому;
ЛЬвівгород далі іде у красоти одітий драгії –
То осередок культури в русинському пишному краю,
Що побудований князем колись вінценосним могутнім,
Най він молодший од Києва-града на цілий порядок,
Та не поступиться в славі безсмертній йому він нітрохи,
Бо поборолись за нього багато народів потужних,
Боряться й досі, нехай без мечів смертовбивчих, та словом –
Часто бувають слова за мечі велетенські сильніші.
Ось Переяслав до брані готовий завжди славнозвісний,
Він натерпівся багато від часу свого заснування
І заслужив непомірну пошану посеред величних,
Ще Левессар де Баплан возвеличував місто билинне
У невеличких трудах, що відомі в Європі далекій;
Я ізгадаю Полтаву, незмінну в своєму обличчі,
Давнє то місто і дуже наповнене людом русинським,
Славних багато воно породило за час існування,
Наче старий Борислав і прадавній Дрогобич могутні,
Що віднайшли заснування своє в благодатних цих землях,
Ще є Брацлав красномурий, Вітчизна героїв славутих;
Міст велетенських і давніх перелік продовжити можна,
Бо пересичена ними арктойська країна чудова,
Та утомляти я очі читацькі не хочу рядками,
Щоб звинувачень уникнути у неповазі суворій,
Тільки скажу наостанок, що варта Рутенія вклону.
ID:
943268
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.03.2022 00:32:15
© дата внесення змiн: 02.07.2022 14:46:00
автор: Дефлоратор
Вкажіть причину вашої скарги
|
