Зустрілись в двобої Добро й люте зло.
Ніхто їх не зміг зупинити.
- Ну що ж, дочекалось я часу свого.
Тепер я тебе хочу вбити.
Я знищу тут все! - хизувалося зло.
Бо того, що є вже - замало.
Дивилось Добро... о, скільки руїн.
Не сперечалось. Мовчало.
От стали до битви... Гриміло. Гуло.
Вогнем по землі зло пройшлося.
Та міцно стояло Добро на землі,
ще й сили йому додалося.
Здригалась Земля... лютувало так зло.
Глибокі воронки - то рани.
І квилили в небі десь там журавлі,
додому вони повертали.
Той клекіт журливий відчуло Добро.
Знялось, ніби в нього є крила.
І раптом - так швидко пішло уперед.
Добро - то Велика є Сила.
В тій Силі Великій є подих весни,
в квітучих садах білі хати.
У ній є родина, синочків "Буквар".
Добру тут є що захищати.
Тут ріки його, поля і ліси,
і море, й зелені Карпати,
усмішка коханої, доньчині сни
і друзі тут вірні, завзяті.
А зло озирнулося... що в нього є?
Нічого. Лиш прірва.
В ній зникло.
А в синьому небі летять журавлі
і сонце ясніє... так світло...
Тепер панувати Добру на Землі -
нема в світі більшої сили.
І дякувать Богу в молитві щодня
за край, де в любові зростили.
Дуже красиво, дуже сильно.
Майстерно - рядочки ллються, як повноводна річка.
Емоційно до щему в очах.
Навіть скажу, що п'ятірки мало, щоб оцінити цей твір, більше того - він безцінний !