Під війною набігався досить,
Наковтався ж її цілини.
Коли цвіт кулеметами косить.
На руках помирають сини.
Ночі тихі здавалися снами,
На посту у безмежжі доби.
Слала мокша привіт «васильками»,
Землю «гріли» під нами «брати».
На очах моїх гинула парость,
Я ж добавив собі сивини.
І для чого мені це на старість,
Боже... цвіт свій Украйно храни.
Ще були ж вони власне, як діти,
Десь у небі тепер їх зірки.
На землі їм би жити – зоріти,
Ради чого пішли у віки?
Не лишилось нічого святого,
Править світом лукавий ю.ей.
На межі перехрестя лютого,
Нас зробили рабами... людей.
Де д.яволи... служать Єг.ві,
У покровах нічної чуми.
Океани наповнені крові,
Земля Божа покрита слізьми.
