я б хотіла зустрітись з Богом побалакати тет-а-тет:
як ти міг?!
я кричу так відверто, що не чути мене — божий гріх
чи не бачиш ти Землю?! чи занадто далеко сидиш?
тут агонія, Боже, агонія.
ти нас чуєш, бо ми у вогні.
у багатті визвольних загонів.
у багатті священной війни.
я не спорю, ця земля не ізраїльська — але ж і ми не раби!
ми ж лягаємо кістьми за правду,
за яку вже не раз полягли.
тут земля вибудовує фразу, що доводить цей евфемізм:
ця історія ходить по колу — ось такий дурний механізм
я дивилась і бачила звіти, де казали кількість смертей.
тому й знаю, чим це закінчиться:
мільйоном загиблих людей,
закарбованих на сторінках підручника, що не цікавить дітей
тут, напевно, якісь Божий план, що не дано розгадати.
навіть в пасхальний місця Нісан
ми мовчки лягали спати
я б хотіла зустрітись з Богом — і побачити каяття:
за усі невимовні тривоги і за знищенні укриття.
я б хотіла побачити розпач.
сльози, Господи, плач!
мою землю терзають уроди,
ніколи їм це не пробач!
чи можливо все це буде зайве і просити про це перебор
відчуй сором.
будь ласка, той сором,
що омиє маріупольським морем берег карпатських гор.
