- Як ви?
- Норм. Знов тривоги. До ранку! Не спали…
- Діти?..
- Звикли. Давно… В коридорі самі полягали…
- Ти?
- Боюсь захворіти. Якби не зірватись…
- Нерви?
- Так. Не зважай…
- Ок. Потрібно триматись.
- Чула?.. Знов…
- Не кажи… Так безбожно гатити…
- Вчора дим після вибухів…
- Слухай, щось треба робити…
- Не поїду! Не можу. Не хочу! Не буду!!! Й не вмовляй. Краще тут.
- …Я їм це не забуду. Де ж ви, нелюди-орки, ну звідки взялися, І у нашу країну, щоб нищити нас, приплелися?!.
- Ти давай не лютуй! Не забудь усе повидаляти.
- Не хвилюйся… Їм іноді варто й таке почитати.
- Обережніше! Як ви?
- Без змін. Десь далеко гуркоче…Може, наші вже близько? Так вірю, бо ж вірити хочу…
- Знов сирена! Де діти? Бувай. Вас усіх обіймаю.
- Молю Бога за вас. Переможемо точно, я знаю. Недарма ж навесні усе квітами я засадила. Недарма ж у садочку старанно дерева білила. Вишиванку свою із волошками добре попрала. І волошки оті недарма я щодня вишивала…
