*****
Живу на світі я чи, може, лиш існую,
Як квітка, дерево, трава, хмарина?
Звичайно, що живу, тому що я формую
Частину світу під ім’ям Людина,
Людина зі свідомістю та почуттями,
Думками, здатними в життя втілитись,
Щоб те, що видається не таким місцями,
Могло на краще назавжди змінитись.
Але, на жаль, людина часто не цінує
Багатство те, яким же й володіє, –
Природою, яку нещадно все руйнує,
Та наслідки того не розуміє
Чи просто їх вона не хоче розуміти,
Задумавшись про це просте питання,
Аби наступні покоління – наші діти
Не думали про власне виживання;
Про власне виживання жодні гадки
Опісля пагубного «царювання»
Людей сучасних прийшлії* нащадки
Не мали ввік, а мали процвітання.
Але, аби це в цьому світі сталось
На користь всім в сучаснім, у майбутнім,
Про це все розуміння, як би там не склалось,
Потрібно, щоб у всіх було присутнім.
Як кожен з нас як слід збагне це, зрозуміє,
Тоді в своїм житті, беззаперечно,
Всі способи і засоби знайти зуміє,
Щоб всім жилося в злагоді, безпечно;
Жилося так, як кожен з нас того бажає,
Малює це в солодких снах і мріях,
Але, оскільки час увік не зволікає,
Слід втілювати їх в конкретних діях.
*Прийшлий – заст. Майбутній.
Євген Ковальчук, 20. 04. 2019
ID:
953488
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 16.07.2022 20:57:42
© дата внесення змiн: 16.07.2022 20:57:42
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|