Страшна звістка полетіла по нашому району.
Пожежа у Журавському Храмі,
Горіла церква… Мов ножем у груди,
Із неба дощ холодний сльози лив.
За що й про що? – загомоніли люди,
Чи кара Божа, чи хто підпалив?
Пожежники, мов ангели літали,
Щоб зберегти, щоб врятувати Храм.
Ні вміння, ані сил не шкодували,
Щоб залишивсь безцінний спадок нам.
А він палав… Дим обпікав легені,
Безжальні іскри сипалися скрізь.
Збігався люд. Похмурі і смиренні,
Багато хто не зміг стримати сліз.
Вогонь лизав Престол святий, ікони,
Палали стіни, дим їдкий валив.
Чому й навіщо заніміли дзвони,
Невже такого горя хто хотів?
Може, що стали Бога забувати?
Страждання ближнього не вмієм помічать?
Що з злом, з презрінням брат іде на брата?
Що стали совість, просто, всі втрачать?
Давайте всі покаємося, люди,
Нехай Господь гріхи наші простить.
Щоб в тому полум’ї згоріли всі незгоди.
Бо з гіркотою в серці важко жить.
А Бог поможе Храм відбудувати,
З добром у серці зробим новий крок.
Будуть молитви і псалми лунати,
Випробування – це був всім урок.
17.02 2022 р
(Валентина Рубан)
Хай Бог поможе Храм відбудувати. 
До тонкощів поезією змогли передали ситуацію, Валечко. 
