Гадали ми: сильніше неможливо
Ненавидіти вас, російські пси.
Але ненависть наша так скипіла,
Як не було у давнії часи.
Ви вдарили вночі негідно, підло
По мирно сплячих селах та містах.
Мабуть, у мирі жити вам обридло
Чи Україна в вас вселяє страх?
Тому, що ліг тягар війни на плечі,
Неначе лава, наш скіпає гнів!
Дитинство вкрали ви у всій малечі,
Позбавили старих спокійних днів.
Ви вкрали в нас весну та світлі мрії.
Весна прийшла, та тільки не для нас.
У світі вас ніхто не розуміє,
Московія – це Мордор без прикрас.
Чекають нас попереду ще весни,
А ви всі потонули у імлі.
Країна наша розцвіте, воскресне,
А ваша – так і буде у гниллі.
За час війни ми стали всі сильніші
Й мудріші на сто років уперед.
І зрозуміли ми найголовніше:
Ми – нація, народ насамперед!
Козацькі гени зринулись у крові,
Перетворивши нас у моноліт,
Щоб ми пройшли крізь зарості тернові
І стерли всюди ваш кривавий слід.
Немає в вас вже людського нічого:
Не вбий – така є заповідь Христа.
Вас будемо ненавидіти довго
За вбитих, за зруйновані міста,
За немовлят, народжених в підвалах,
За кожен спопелілий хлібний лан.
За долі, що війна ущент зламала
Ми вам могильний викладем курган.
