Примруженим оком вдивляється місяць у місто,
де тіні, як сонні вужі, обплітають двори.
А зорі у небі розсипаним скляним намистом
виблискують, наче сигналять землянам згори.
Ця ніч, як всі інші, повільно розтане на ранок,
і літній світанок знов зшиє уривки надій.
Лише не зітре, не загоїть болючії рани,
які все сильніш кровоточать від певних подій.
І поки ще можемо дихати вільним повітрям,
і поки питання про долю не стало ребром,
давайте ми знімемо з себе облуди опліття,
давайте наповнимо душі любов'ю й добром.
І навіть у ніч безпросвітню, в години розпуки,
насамперед треба усім залишатись людьми.
Бо тільки любові й добра нерозривні сполуки
зуміють пройти крізь важке божевілля війни.
