Все, що лине від дум моїх швидкоплинних,
Я те виливаю на чистий папір,
Я з ними злітаю до білих хмаринок,
Й до ночі кружляю поміж ясних зір.
Не можу триматись, бо слово законом,
Стало, й докупи збираю щораз,
Вони стали світлом ,вони стали домом,
Вони є дорожчими всіх прикрас.
Слова ніби сонце гріють всю душу,
І ранити можуть часом прямо в глиб,
Ця сутність, це звичка постійно все дужча,
В полон бере розум, реальність і сни.
Зі словом за руку щодня і щоночі,
Без них уже не уявляю буття,
Якби ж хто знав як горять мої очі,
Натхнення і є сенсом мого життя.
Воно невід'ємне, частина таємна,
Яка на поверхню дарує плоди,
І завдячую я за дарунок надземний,
Бо слово прийшло вже навіки сюди.
Гарно! 
