Пихатий злодюга прийшов до старого,
У хвіртку іржаву він стукав хвилину
Господар побачив його із порогу
Повільно спитав про турботи причину:
- Ти хто незнайомець такий, що потрібно?
Чому заважаєш моєму спочинку?
Ти той, хто позичив мені глечик срібла?
Чи той, у якого я вкрав колись жінку?
Злодюга про срібло почув, став брехати:
- Шановний, раніше ми не зустрічались,
Але і сусіди і сестри і мати
Послали до вас, хоч я і сперечався.
Казали: той дядька тобі допоможе
Подасть свою руку в турботні хвилини
І от прийшло лихо, прости мене, Боже
З жахливим недугом полегла дитина
- А як я поможу тобі? я ж не лікар,
Немає ні хисту, ні сил, ні старання
Можливо, з цілого я зроблю каліку
А щоб навпаки - не до мене прохання.
- Знайшли ми того, хто здолає хворобу
Але він багато за це грошей просить
Продали ми сукні святкові, й худобу
Та не вистача ще срібненької горсті
От якби позич мені грошей хоч трохи,
В боргу буду, доки нам сонце всім світить
До смерті тобі буду мити пороги,
Лише б посміхнулися знов мої діти.
- Та звісно поможу, чекай бідолашний,
Як раз в мене трохи лишилось на старість.
І доки шукав дід у домі багатство.
Шахрай мріяв, як він нап'ється нарадість
- От в мене є стільки, скажи, цього досить?
Тут срібла ледь буде з опів кілограму
Злодюга щасливий, що ледь не голосить
- За вас я три роки молитимусь в храмі
Сховав він мішечок за пазуху хутко
Побіг до шинку, як безгрішний до раю
Три місяці пив й цілувався без смутку
Не знавши, хто біля калитки чекає
Додому вернувсь, а той дід під дверима
Говорить, що час вже борги повертати,
Злодюга здивовано кліпнув очима
Не знає як гостя, від хати прогнати
- Йди діду, нема твоїх грошей у мене
Ти срібло то втратив, забудь, живи далі
А будеш про мене казати даремне
Накличеш проблеми собі чинемалі.
- Доки не повернеш все, з місця не стану
У мене справ мало, я можу чекати
У холоді, спеці, дощу і тумані
І їсти тут буду, і жити, і спати.
- А що мені з того? Ти стань хоч горою
Проходити буду і не привітаюсь
Ти вже у могилі хромою ногою
Ще тиждень, чи місяць - якось дочекаюсь
Сказав, і зайшов, посміхнувсь наостанок
А дід сів і сидить, нічого не робить
Пройшла ціла ніч і засяяв світанок
За дідом без сну у вікно зирка злодій
Вже місяць минув, старий з місця не зрушив
Із ним вже сусіди здороватись стали
А злодій сидіти удома все мусить
Про злочин його всі містяни прознали.
Бо дід їм розказа, що в нього завдання
Що треба бандита йому пильнувати
Із ранку до ночі, із ночі до ранку
І справу цю треба усім шанувати
Новини такі розстрибались, як блохи
Всі люди у місті про те гомоніли
Хороші старому сприяли потрохи
Шахраю хороші всі вікна побили
Пройшов іще місяць, і злодій голодний
Із хати побіг, куди очі дивились
Його не злякав, ані вітер холодний
Ні люди, які біля дому крутились.
Пропав на п'ять років, його б всі забули
Якби не старий, що сидів свою варту
Аж якось у місті сказав хтось: - Ви чули?
Злодюга вернувся, і борг віддасть завтра
Наступного дня, від мала до велика,
Містяни зібрались навколо хатини
Прийшов голова, лікар, швачки, музики
Прийшли навіть гості з столиці країни
З'являється злодій, він вже не пихатий
Він вічливо дивиться кожному в очі
Про подорож їм він став розповідати
І все говорив до самої півночі
Уперше в житті так містяни мовчали
Сама Балачиха не мовила й слова
Від подиву дихати всі забували
Бо то була сповідь, не просто розмова.
Про тек, як голодний покинув містечко
Поїхав туди, де забув рідну мову
Як був у тюрмі, бачив смерть недалечко
Як псу під мостом заспівав колискову
Як бачив чужеє нещастя і щастя
Як на самотинці виплакував тихо,
І як від хвороби крутили зап'ястя
Така мабуть кара, за скоєне лихо
Завершив, дістав з під кафтану мішечок
Ось, діду, я чесний, я борг повертаю
Тут срібло твоє все, бринчить, як дзвіночок
Даю без вагань, жаба, й та не кусає
Старий опіднявся, на милицю сперся
Промовив тихенько, щоб чув лише злодій:
- Я також був грішним, у вікна я дерся
В людей забирав, віддавав все колоді
До того ж, суддя куму братом був рідним
Тому я безкарно творив свої справи
Допоки останнє не вкрав я у бідних,
Які всеж знайшли і на мене управу.
Під вікна мої вони гуртом засіли
Що я є крадій всім навколо кричали
А я не боявся, не було в них сили
У місті про мене ітак всі все знали
Та голос знедолених іноді гучний
Гріхи мої аж у столиці звучали
Тоді і мене із судею тим включно
Туди, де всім дуже погано забрали
Тобі цю науку залишу у спадок
Із сріблом разом бережи її в домі
А як колись схожий настане випадок
Що треба робити - тобі вже знайомо
ID:
959583
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.09.2022 11:07:42
© дата внесення змiн: 13.09.2022 11:07:42
автор: Міцеос
Вкажіть причину вашої скарги
|
