Проснись, Луганщина, благаю!
Хто ж тебе зіллям опоїв?
Що ви зреклись свойого краю,
Зганьбили пам’ять матерів.
Чи ж ви забули, хтов ваш батько,
Яку він мову прославляв.
Мов подуріли ви зненацька,
Чи порчу хтось на вас наслав.
Ви хлібом-сіллю зустрічали
Фашистських найманців з Русі,
Які наш край взяли в кайдани,
Згубили долі наші всі.
Пекуче літо пролетіло,
Даруючи нам смерті сміх.
Горів Луганськ, душа боліла
За місто і за нас усіх.
Будинки, люди – все горіло,
Сгорало в полум’ї війни.
Донські, кубанські «гамадрили»
Вас «захищали» - як могли.
Могли убить, могли скалічить,
Майно забрати і житло.
Фашистський хрест їм дуже личить,
Та вам, я бачу, все одно.
Вони ж для Вас, як «любі друзі».
Від вас їм шана понад все.
Тож вам «подяка» по заслузі
Від тих, хто лихо нам несе.
Нема роботи, гроші зникли,
А ціни б’ють рекорди всі,
Та ви мовчіть, не варто «скиглить»,
Не варто вішать вам носи.
Це ж ви кричали: ми в Росію,
Це ж ви обрали бидло це.
В «рєспубліку» своєї мрії
Яка як «з’їдене яйце».
Тож просинайтесь, луганчане,
Промийте очі перш за все.
Бруднії відганяйте чари,
Та хай Господь вас всіх спасе.
Повірте в нашу Україну,
Як в день прийдешній, як в зорю.
І час прийде і ворог згине!
Я вас благаю, я молю…
22.11.14.
