Гряде настрічу дощ із небокраю,
Укрило небо хмар важке сукно.
Але утіха в серці не стухає,
Всміхаючись дивлюся у вікно.
Бо ось мине іще якась година
Й на озеро з тобою поспішу.
І вірю, що негода ця відлине,
Тож вдома парасольку залишу.
Шукатимемо жаб над берегами,
Хотів би їхні арії почуть.
Бо як промчиться вересень краями,
Тепло замінить вогка каламуть.
Ми будемо неспішно говорити,
Шумітиме спокійно в далі гай.
Від міста трохи зможемо спочити –
Турботи всі покинуть нас нехай!
І раптом прояснішають поляни,
З рогозу залунає скрекіт жаб.
Коли на тебе в миті ці погляну,
Порину в море щастя і приваб.
18.VIІІ.21 р.