Василь Петрович та Сірко
Василь Петрович ще з дитинства не полюбляв собак. І тому коли до
його двору пристав простий непородистий песик, він всіма силами та
способами старався відігнати геть тварину. Кричав, кидався патиками, та
навіть сипав отруту... Проте собака вперто не їв, а тільки бігав повз огорожу
чоловіка
немов охороняв його. І ось одного разу чоловік зловив зненацька собаку, що
той і не сподівався. Кинув до мішка та вивіз десь далеко у світ за очі. Але не
встигло й сонце встати як ще швидше півня щось вже гавкало біля паркану,
це був він... Отой собака.
- О... Ні... Чого ти причепився? З розлюченим голосом в тому в чому спав,
щодуху зажавши кулаки, побіг до паркану чоловік:
- Ану забирайся звідси, годі вештатись тут біля мене...
Проте собака мов не чув оцих погроз щоденних, сидів собі виляв
хвостом й раз за разом лиш облизувався.
- Ааа... Ти зголоднів! А ось тобі!
Показавши дулю кипів від люті наче "Димохід" пенсіонер, та все ж поглянув
тому у вічі і переступивши через свою лють пішов у хату й виніс кусень
хліба.
- Їж! І більше щоб я тебе тут не бачив!
Але собака мов прив’язаний охороняв старенького... Й чоловікові не
було вже куди діватись. Він місяць на подвір’я не впускав чотирилапого, весь
час собака жив та спав біля паркану, чемно їв все що кидав йому господар. Та
якось в ранці собаці не почулось, це були справді ці слова:
- Гаразд, ходи на подвір’я! Ну чого стоїш? Другий раз не пущу.
І непомітно, але все ж таки Василь Петрович прив’язався до собаки. Він все
частіше був добрішим, своїми руками зробив буду. Купив у магазині мисочку
для молока і для кісток, тай радів що в нього є такий вухатий, але собаці не
казав. Проте цей милий песик сам це знав. Та за свою взагалі не сірувату
шерсть чотирилапий все ж таки чомусь отримав прізвисько Сірко!
Це літо було найкраще, риба клювала, ловилася. Чоловік ще змалку був
риболовом, але ніхто по особливому компанії то не складав. А тепер все
помінялось! Отак і вдвох рибалили. Бувало, так наловлять ,що нести просто
не можливо, тому Сірко ласує рибкою вже прямо на ставку. Василю
Петровичу з кожним днем все більше подобалося що й там казати,
товариство свого "приятеля". Та й Сірку на думку чоловіка теж.
Проте одного ранку собака не будив господаря, аж вже час, на ранкову
риболовлю. Старенький швидко одягнувся та пішов до буди. Постукав по
будиночку собаки й напівголосно звернувся:
- Ей Сірко! Вставай! Але у своїм житлі чотирилапого не було!
- Сірко де ж ти?! Гукнув ще раз Василь Петрович, та коли дійшов до хвіртки
не впізнав собаку. Він скалив зуби на нього, гавкав, немов би не пускав
чогось.
- Ти чого? Сірко? Без ні краплі страху на злість собаки всміхаючись
звертався чоловік. Проте Сірко не давав і хвіртки відчинити.
- Що з тобою? Не впізнав?... та попри цю суворість свого "приятеля"
пенсіонер все ж хвіртку відчинив й теж розсердившись додав:
- Не хочеш йти рибалити... Тоді я піду сам!
Та собака схопив за штанку, не намагався вкусити, а вперся і тягнув
всією своєю силою чоловіка на зад на подвір’я. Але той шарпнувши ногою
вирвався, підніс з землі принади риболовлі та пішов до озера. А Сірку нічого
не залишилось як його наздоганяти, та іти з ним...
Рибалка особливо і не йшла, а тут ще й гачок за щось там зачепив. Рибак
і так намагався витягти, і сяк, та марно, й коли неначе вже здається що осьось би мало відчепитися, посунувся та впав у воду, а плавати не вмів... Й
стрімка вода за течією понесла на обрив, а там ще й водоспад! Й Сірко
хутчіш стрибнув у воду за господарем й хоча не володів великими над
зусиллями та врятував йому життя. Схвильований весь зблідлий та захеканий
Василь Петрович вже на березі через хвилин десь п’ять заговорив до свого
рятівника:
- Ти, змінив моє життя...! Відібрав у мене злість, змусив загубити жадність,
дав мені любов та радість ,а сьогодні ще й і врятував життя. Повірити не
можу, та я прошу Сірко в тебе пробачення! За те що раніше не хотів тебе у
двір пустити й за те що не послухався тебе сьогодні. Ходімо до дому друже,
тебе чекає нагорода!
19 травня 2013 року
Пані Катерино, недавно знайома моя вчителька музики в школі один твір із книги яку Бог поміг випустити прочитала дітям))) Як сказала мені то емоції були вкрай щасливі))) ціле житття живемо вчимося і навіть коли будемо мати 100 рпоків все одно буде чому вчитись))) Дякую за душевний коментар, за Вашу світлу добру душу! З Богом, Радий що заходите))) Благо від Ісуса Вам)))
