Прокинулись знову під звуки сирен.
У стрічках новини про смерті цивільних.
Ракети забрали вже сотні імен
Народу країни нескорених. Вільних.
Прокинулись. Знову в руках телефон.
І фото, мов камінь, розтрощує бутність.
Чергові будинки. Черговий район.
Поранені, вбиті. В мережі відсутність.
Ридає від болю чергова сім'я.
Загинув в бою. Від ракет. Від удару.
І дітям вже звичне - незвичне "війна".
З утробу вже знають про ядерну хмару.
Вже й сльози скінчились. А біль не пройшла.
Сумує і плаче увесь світ від болю.
Ця лють вже й в нащадках навік проросла.
Рабам не забрати у вільних їх волю!
