Ти пішов на війну. Я й не знала коли.
Бо тебе я ніколи й не знала...
Очевидно, в той день, як гармати гули.
Того ранку, як міцно я спала.
Я, як інші, вставала не з тої ноги,
Бо війна наступала на п'яти.
Такі погляди нам додавали снаги,
Відвертали ракети й гармати.
Я не знаю, хто ти і як жив до тих пір,
Доки світ не почув твоє: "Слава!...."
І несеться відлуння з лісів, полів, гір...
Так кується у світі ДЕРЖАВА.
На таких і тримається досі Бахмут.
Кожна горстка землі як твердиня!
Такі горді сини не помруть,
Бо ти - ВОЇН! Не просто людина.
Я не знаю, чи є в тебе рідні, сім'я...
Чи зрадів би в дворі твій собака?
Світ тебе упізнав! Каже світ: "То є я!
Проти мене ведеться атака!"
Ти пішов на війну... Ми не знали коли...
Ми той ранок всім світом проспали!
Твої весни навік на землі відцвіли...
Твої очі вже проліском стали...
Сильно! 
