Нестерпна різкість висить в повітрі
від непотрібних нікому слів.
Барв менше стало в чиїйсь палітрі -
розвіяв вітер. І день зотлів -
до дна, до краю... Горить-палає,
за виднокраєм тривожних дум,
душа. Так щиро слова складає
в букет із квітів - їх в'яже сум
і, все до себе ласкАво гОрне.
Слова ж не пахнуть, та аромат
їх кольоровий - надміру чорний -
десь поміж стертих координат
шукає точку, щоб знову відлік
почАти зАново - від нуля.
Букет зі слів, як зрадливий витік...
Цю точку, мабуть, шукаю я.
Нестерпно різко, а часом й грубо,
раптово надто (буває й так),
тривожно, боляче і не любо...
Слова на клапті! Вже краще так!
Горю й палаю із сонцем разом,
спішу до нього надміру сил.
Поза свідомістю й поза часом
лечу, не маючи більше крил.
Слова в букеті лишились в вазі,
їх кольоровий, нестерпний, звук
думки тримає у рівновазі
із гіркотою (опІсля) мук.
