Я ще помічаю, як листя жовкне,
Як важчає місяць у жовтій повні,
І тануть слова на губах, і думки,
Все в’ються над скронями наче димки
З коминів чужих і затишних осель.
Тут дні завертілись, немов карусель
Чекань і вагання, надій і страхів,
Та не перехресті не видно шляхів,
Ані у минуле, ані в майбуття,
Ані у щасливе нормальне життя.
Збивається рима від кроку швидкого,
Народ мій крокує із часом у ноги,
Ми з ним, наче зерна, в землі до весни,
Нам сняться про мир переконливі сни.
