Колись мені подобалась вона
У ті часи коли жагливий погляд
Був рівноцінний шепоту сукна
А дотик вуст, немов посвідок бога
В якому дух любові та знемога
Пустили в храм оманливих речей
І я сказав, коли прийшла тривога
Я більше не люблю твоїх очей.
І я тоді перевернув човна
В туманний став примарення чужого
І диким лементом хитнулася луна
Упавши місяцем у твань життя німого
Хоч, любко, знай не жаль мені за нього
Та сходить сонце і ріка тече,
Але скажу збираючись в дорогу:
Я більше не люблю твоїх очей.
Крім того тут, за все своя ціна.
І платиш серцем за її облогу
Розкішних стегон, нервами сповна
Отримавши нелегку перемогу
І від печінки давню засторогу
Кошлаті крила і тремке плече
І кажеш їй натомість епілогу:
Я більше не люблю твоїх очей.
Та я не корчив з юності святого,
І вірш, як хтива виразка оцей
Та боже збав почути від старого:
Я більше не люблю твоїх очей.
05.08.2023
Дякую
