Ти спускаєшся ниткою її голосу
В глибини розшитої обителі її жіночності,
Цією сонячною, теплою попругою,
Наче розсіюєшся звуком, як вода,
Що наповнює вузькогорлий глек,
Навпомацки вгадуєш її форму
Заповнюючи голосом, занурюючись
У хтонічне царство першопричини.
Все, що вона робить –
Це подає зализаний початок нитки.
Але найбільша її цінність – стати міфом,
Фантомною вигадкою, натхненницею,
Що витає в мороці прозорим духом вібрації.
І я прошу тебе – не розплющуй мої повіки,
Але говори зі мною з тією легкістю шовкової нитки,
Що зшиватиме нас у кімнатну лінію віконної світлотіні.
15.09.2022