Ходять по колу ті ж самі тривожні думки,
десь у далеких куточках душі завмирають.
Не розумієш: хвилини минули? Роки?
А за вікном вже осіння зоря догоряє.
Як і колись, стане порохом листя дерев,
знову настануть часи холодів і зневіри.
Котяться часу колеса невтримно вперед,
(як усвідомиш, як швидко – мурахи по шкірі).
Швидко... Та тільки не там, де війна:
миті подовжують втома, чекання, напруга,
нерви натягнуті, наче сталева струна
та за домівкою й рідними болісна туга.
Так, все змінилося: плани в житті та думки.
Більше насичує простір мінорна тональність.
Не розумієш: хвилини минули? Роки?
Це все війна. Незбагненна пекуча реальність.