М’яким покровом сніг лягає, –
Втішає землю сковану зима…
Як знати, завтра що чекає?
Як буде там, де зараз нас нема?
Земля немов чогось чекає,
Завмерши, лине у морозні сни…
Як швидко час життя збігає! –
Моєї стежечки кінець близький…
Пронизує проміння сонця
Небес далеку крижану блакить…
Чи вибрать іншу стежку можна? –
Ніхто не знає, як душа болить.
Як можна вибрати – не знаю…
Із дійсністю робити що мені? –
На жаль, я рішення не маю…
Зміняє день морозна темна ніч…
І знову крізь проміння ранку,
Без жалкування, болю і страху
У завтра йду безперестанку,
Долаючи холодну ніч глуху…
14.01. 2016