У великому місті перед світлофором м на перехресті двох доріг стояли поруч два автомобілі – великий та малогабаритний.
Великий глянув на малого й мовив йому:
- Привіт! Як тебе звати, малюче пошарпаний?
- Фіат-500. А тебе ж як, блискуча автівко?
- Бентлі. Так, я, як ти помітив, гарно помальований автомобіль, ще й за розмірами і вагою значно більший, ніж ти, і більш престижний!
- Може, й так, але людям різні автівки потрібні. Кожна має свої переваги.
- Які в тебе можуть бути переваги? Твій власник або скупіший, або бідніший від мого, тому й придбав тебе.
- Не буду сперечатись. Поспішаю. Жовте світло ввімкнули.
- Куди ти поспішаєш?
- До аеропорту везу дружину господаря і сина його. Бувай!
- Ну, бувай! Там, може, ми ще й зустрінемось, якщо мій господар затримається – кави схоче попити чи щось із їжі скуштувати у кафе.
Бентлі рванув із місця, Фіат поплентався за ним.
Через хвилин п'ятнадцять великий автомобіль попав у затор. Малий невдовзі теж. Але так, як фіат-500 менш габаритний, ніж Бентлі, то йому вдалося прорвався вперед і вийти із затору. Дружину свого власника і його сина Фіат доставив до летовища за 20 хвилин до відльоту їхнього літака. Коли господар автівки попрощався з рідними в приміщенні аеропорту, то сів в автомобіль і поїхав додому. Дорогою він зустрів Бентліка, той їхав йому назустріч.
- Що, друже? Ти ще й досі не доїхав до місця призначення?
- Як бачиш…. В заторі довго стояв.
- А я вже повертаюся додому.
- Пощастило тобі.
- Мене виручили мої габарити.
- Зрозумів. Пробач за те, що був пихатим. Визнаю, ти був правий, коли казав, що в кожного автомобіля свої переваги.
- Та що там? Радий, що ти це зрозумів.
З того часу Бентлі ніколи не хизувався свою красою, величиною та потужністю. Він почав ставитися з повагою до всіх автомобілів, які траплялися йому на шляху.
Повчальна сучасна казочка. 
