Одна сідниця чинодрала,
Як молодою ще була,
Політиці служити стала
І чин високий здобула.
Тепер на лаврах спочивати б.
Та ба, зчинилася війна.
Ні, СВО, так би сказати.
Сусідка,вража сторона,
Бач, забагато захотіла:
Свободу і в Євросоюз,
І в НАТО, капосна, вступила б.
Ну, де він взявся, цей конфуз?!
Порадилися генерали,
Екіпіровку одягли
І нищити сусідку стали,
Чиновника також взяли.
Його сідниці не щастило.
Війна - ніякий не парад.
З гармати "нацики" влупили -
Поцьомав дупу цю снаряд.
Страждає ср...ка. От халепа!
Лютує славний чинодрал:
"Спалити,-він волає,- треба
Всю Україну! Не "кинджал"
І не "циркон" туди послати,
І навіть не новий "сармат",
Ракету з космоса, щоб гадам
Відразу був і "шах і мат".
Але плюгавий чоловічок
В Кремлі промовив :"Тьфу, напасть!
Ракета эта без уздечек.
Не рассчитаем - нам пропасть!"
Ось так "великий и ужасный"
Ідею цю забракував.
Та чи надовго? Той злощасний
Чиновник лють не вгамував.
Мораль:
Коли керує мізками сідниця,
Не можна довіряти їй ракету.
Якщо не дати мавпіям по пиці,
То знищать і себе, й свою планету.