Мы читаем стихи
в худмузее, перед полным залом,
залитым летним солнцем.
Через четыре месяца
зал засыпан
разбитой штукатуркой, битым стеклом,
а на улице – воронка, полная воды.
Мы читаем стихи
с коллегой на общей сцене,
обнимаемся, просим друг друга
беречь себя. Через шесть месяцев
проводим мероприятие в память о ней;
разговоры даются с трудом.
Мы читаем стихи
в блэкаутной темноте, а поэтому наизусть, любимые,
ведь за книгой долго и холодно идти,
вынырнув из-под одеяла.
Мы читаем стихи
не всегда вовремя, как тот мой товарищ,
что в блиндажах на юге сидел
с электронками моих сборников;
Я не успела ему написать, как этим дорожу,
прежде чем он вернулся домой в последний раз, мёртвый.
Мы читаем стихи
старых поэтов, ищем способ пережить еще одну осень, вслушиваемся, как
они называют вдруг дорогие нам имена;
это другие люди, но эхом откликаются наши;
делимся книгами, как хлебом, потому что и это
язык любви.
Мы читаем стихи, читаем стихи,
будто выхаркиваем с хрипом сгусток любви из горла,
выкашливаем дым
необъяснимого и нестерпимого;
проговариваем заклинания, вычерчиваем
меловой круг;
я еще не уехала, но уже скучаю;
мы читаем стихи, читаем стихи,
чёртово поэзоцентрическое сообщество,
расплачиваемся купюрами с лицами наших поэтов
и ждем от них больших ответов
на страшные вопросы.
Мы читаем стихи.
Потом все расходятся.
И каждый раз остаётся в углу та клыкастая тварь
с лицом цвета мяса;
приседает на корточки,
когтем стучит по земле – и земля содрогается.
Отойди, говорю ей, отойди и не трогай
моих А., Б., В.
Мой алфавит любви.
Это по нему я буду писать стихи.
Мне их потом
читать.
7.11.2023
(Перевод с украинского)
Оригинал:
* * *
Ми читаємо вірші
перед повною залою в худмузеї,
залитою літнім сонцем.
За чотири місяці
зала засипана
трощеною штукатуркою, битим склом,
а на вулиці – вирва, повна води.
Ми читаємо вірші
з колегою на спільній сцені,
обіймаємось, просимо одна одну
берегти себе. За шість місяців
проводимо захід у пам'ять про неї;
розмови даються важко.
Ми читаємо вірші
в блекаутній темряві, а тому напам'ять, улюблені,
бо по книжку довго й холодно йти,
випірнувши з-під ковдри.
Ми читаємо вірші
не завжди вчасно, як той мій товариш,
що у бліндажах на півдні сидів
із електронками моїх збірок;
не встигла йому відписати, як дорожу цим,
перш ніж він вернувся додому востаннє, мертвий.
Ми читаємо вірші
старих поетів, шукаючи способу пережити ще одну осінь, вслухаємось, як
вони знічев'я називають дорогі імена;
то інші люди, але нам відлунюють наші;
ділимося книжками, як хлібом, бо й це
мова любові.
Ми читаємо вірші, читаємо вірші,
наче вихриплюючи згусток любові з горла,
викашлюючи дим
непояснюваного і нестерпного;
промовляючи заклинання, креслячи
крейдяне коло;
я іще недалеко поїхала, але уже скучаю;
ми читаємо вірші, читаємо вірші,
бісова поезоцентрична спільнота,
розраховуємось купюрами з обличчями наших поетів,
і чекаємо від них великих відповідей
на страшні питання.
Ми читаємо вірші.
Потім усі розходяться.
І щоразу в кутку лишається ота ікласта потвора
із обличчям м'ясного кольору;
присідає навпочіпки,
стукає пазурем по землі – і земля здригається.
Відійди, кажу їй, відійди й не чіпай
моїх А., Б., В.
Мою абетку любові.
Це з неї я писатиму вірші.
Мені їх потім
читати.
ID:
998544
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.11.2023 12:51:13
© дата внесення змiн: 14.11.2023 20:13:27
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
