На хіба нам війна?
І навіщо все це?
Страх й тривога у снах.
Тужно б’ється серце.
Б’ють ракетами в ціль,
попадає – ба-бах!
Руйнування і біль
всюди, й смерть... На хіба?
У окопах в землі
заховатись від куль.
Шанси вижить – малі,
смерть всіх множить на нуль.
Рвуться міни кругом,
не стихає пальба.
Від снаряду гуртом
вмерти всім – на хіба?
Аби втримати фронт,
треба зброї й людей.
Хай би владний бомонд
тратив менше грошей!
Гинуть дочки й сини.
У родинах – біда!
Хто привів до війни,
вибрали на хіба?
Хто – чужий, а хто – свій –
язик не розбере.
Проти ворога в бій
хохол з руським іде.
В православних церквах
за усіх йде мольба.
Сіять ненависть й страх
між вірян – на хіба??
Мову й віру для всіх
об’єднали «мужі».
Жаль, єднає лиш сміх,
в іншому ми – чужі.
Нема миру у нас.
Між людей – ворожба.
Хтось розумний із мас
не знайдеться хіба???
«Миру – мир! Ні – війні!» -
душі мертвих кричать.
Як в кошмарному сні,
живі з жахом мовчать.
Встати в зріст із колін,
геть – із себе раба!
Без таких перемін
перемога хіба?!