Загляне зірка в тиху хату,
Зіллється з простором тепла.
Захочеш Янгола спитати
( бо саме свічка зацвіла
і знову – він до тебе в гості.
Присяде поруч. Я чекав.
Відколи тут, а ще і досі
Ні разу з ним не розмовляв)
Він усміхнеться :
- Не соромся. Такий, нівроку, мовчазний.
- Життям стернистим поколовся, та, дякую тобі, живий.
А між людьми не завжди тиша
І майже спокою нема
Хтось літо у собі колише,
А в когось протягом – зима.
Сьогодні хочу попрохати
( пообіцяй, щоб так було)
Щоб в світі не тужила Мати,
І не ламало простір зло.
Подивиться мені у очі –
Засяє простір темноти
- Проси й собі.
- Собі? Не хочу.
- Що ж, буде так, як хочеш ти…
