Двійник
Про свого двійника нічого я не знаю.
Не зустрічав його, але він точно є.
У місті він живе, (казали – хата скраю),
На вигляд – ніби я, та ще й ім’я моє.
По вулиці іду – всміхаються блондинки.
Ох, видно, мій двійник – завзятий серцеїд!
У банку по TV прокручують картинку:
Чувак, на мене схожий, не виплатив кредит!
Питається один –Ну, як твоя красава?
-Нормально, говорю –Колеса поміняв.
Він зиркнув якось дивно: -Я про Клаву!
А я в житті ізроду не знав ніяких Клав.
Сюрпризи тут і там. Але цього замало.
Якщо все розповісти, то враз упадете.
Зустрілась незнайомка: -А я вас упізнала!
Ви батько одного з моїх дітей!
Божуся: -Це не я! І не моє це діло.
Кричу: -То мій двійник. Мерзенний ловелас!
А жіночка всміхається: -Ви щось не зрозуміли.
Я вчителька. Веду четвертий клас.
Я розповів їй чесно про всі свої пригоди,
І жінку зацікавила історія така.
Тепер ми часто звечора за тихої погоди
Гуляємо по парку. Шукаєм двійника.