*****
Не знаю, скільки поживати
Ще буду я на світі цім,
Та доки житиму, писати
Я вірші не спинюсь на нім.
По правді кажучи, вбачаю
У них я сенс свого життя,
Адже у них я виражаю
Свої думки та почуття
Про світ і все, що є на ньому,
Про те, що й викликає їх
У голові і серці мому.
Думок і почуттів своїх
Зректись не зможу я повіки,
Лише, як скінчиться життя,
Коли заплющу я повіки
Навік. Тоді і почуття,
І думи всі, що маю нині,
Погаснуть, мов зірки нічні,
Навік. Життя ж дано людині
Одне, усім, не лиш мені.
Тому не просто так лиш жити
Повинні ми на світі цім,
А доки живемо, робити,
Щоб гідний слід лишить на нім.
У цьому суть і полягає
Людського нашого життя,
Яке поволеньки минає,
Й коли мине, то вороття
Не буде вже повік до нього.
Адже життя в нас лиш одне,
Не буде іншого ні в кого
Тоді, коли воно мине.
Немає тут, чого й гадати.
Це знають всі на світі в нас,
Та не завадить нагадати
Про це ще кожному із вас.
Євген Ковальчук, 04. 12. 2020
