Як живеться тобі ,о,мій брате-близнюче?
Як живеш ти відтоді, як маску надів?
Як пішов мандрувати по світу рішуче,
Заповзято шукаючи нових надій?
Ти пішов до людей ,ти хотів зрозуміти,
Ти у вічнім житті захотів знайти смерть.
Ти брехнею наук був по горло вже ситий,
Та ось правдою ти вже наповнений вщерть!
І від неї тебе, бува часом, аж нудить,
Бо на правду неможна закрити очей.
Правда – світ, а брешуть лиш люди.
А вона наче сонце серпневе пече.
Твоє серце без істини майже не билось,
Як в тюрмі, умирала у тілі душа,
Без сенсу і цілі весь світ був не милий,
Але віру й надію ти не полишав.
Так і жив, так і йшов по життю смілим кроком,
І прагнув своєї святої мети,
І досягав ти її - рік за роком…
Од смерті до вічності зводив мости.
І ось ти дійшов: серце вмить зупинилось,
На питання свої ти отвіти знайшов.
Помер…та на вік твоя маска лишилась.
Блазне-близнюче,не даремо ти йшов!