Твоє минуле спить на термопілах,
В середньовіччі ти ставав жорстоким.
Куди тікаєш, мій звабливий кілер?
Буквально, – ми ж не бачились сто років...
Не в цім житті я здамся сублімації,
Пливу по течії, то гасну, то полюю.
Що ж поробляєш ти в цій інкарнації?
З ким борешся, яких принцес рятуєш?
Я знаю, ти і тут такий нескорений,
Ти, може, вже повстанець у Непалі,
Або забутий Бушем миротворець,
А, може, ти, як я, – себе шукаєш...
Я б вже поїхала у неживі пустелі,
В Ірак, в Тібет, в ООН тебе шукати,
Твоя свобода, ось що – твої скелі,
Тому так важко в ній тебе спіймати.
Ти – сильний, ти зі Спарти ще незмінний,
І я – єдина, котрій ти скорився.
Та я без тебе залишаюсь тінню,
В житті, де є великий шанс знайтися. ́́
