Стою на кладовищі я...
Навколо тихо...
А в голові у мене не стиха
передчуття страшного лиха...
Вдивляюся у темноту
і бачу твої очі...
такі холодні і сумні
як дві перлини ночі...
І лину в хмари спогадів,
що затягнули чорне небо,
туди, де ми живі були й щасливі
й більш нічого вже не треба...
Тьма огортає розум...
Холод катує тіло...
Я забуваю світ цей,
іти вперед несила...
Та йду за голосом твоїм,
який веде в нікуди...
Я твій назавжди, ти - моя...
Біль розриває груди...
Це вже кінець!
Тримаю в своїх твої руки...
Ми разом назавжди
й не буде більш розлуки..
