Цікаво, чи помічали ви колись, які обличчя в людей на зупинці? Жодної посмішки, у кращому випадку – зосередженість на власних проблемах, а більшість взагалі сердиті, злі, сумні… Так, зло вирує світом, величезними порціями…
Ні, я не песиміст, пересічний студент двадцяти років, я ж правду про зло кажу! А починається все дуже рано, з першої казочки у житті. «Курочка Ряба» називається. Я розкажу, якщо не знаєте…
Жили собі дід та баба, була у них курочка Ряба. Знесла курочка яйце. (увага, зараз починається найголовніше!) Дід яйце бив-бив, не розбив, баба била-била, не розбила. Поклали яйце на поличку. Бігла миша, махнула хвостиком, яйце впало та розбилося. Дід плаче, баба плаче, а курочка каже: «Не плачте, я вам знесу нове яйце, не звичайне, а золоте».
Ось воно, те саме зло! Яйце! Виток проблем… Наче символ життя, але як візьмешся за нього, то виявиться, що не з твоїми силами та здібностями бити його, чи взагалі якась миша всі надії зруйнує. Розбилося все ж таки, але НЕ ТОДІ І НЕ ТАК, ЯК ТРЕБА, а це навіть гірше. Намальовані повітряні замки із реальністю ніяк не перетинаються, і краще б лишити їх окремо, аби сни солодшими були, а жити собі як жити, та казка вчить: хапайся міцніше за яйце, навіть не оцінюючи власні можливості, бий, доки не зрозумієш: не вдається. А потім бідкайся, коли яйця не стало… Така собі негативна життєва програма.
І так постійно… Друг свариться з дівчиною і погрожує їй, бо вона не хоче робити аборт, брат із дружиною їде до Німеччини, ледь не всі гроші має віддати лікарям, аби в нього був син чи дочка. Те ж саме яйце, в одних не б’ється, в інших розбилося назавжди (захопивши із собою ще й кохання). Злий жарт долі, Ромео та Джульєтта, що розминулися не у часі, як шекспірівські, а в просторі та спробах знайти свою пару…
Приятель два місяці у Києві, і сам зізнався, як він мені шалено заздрить, буцімто я із столичними кралями стільки років знаюся, а його вони до себе і близько не підпускають, і взагалі весь цей міський стиль… Ну й що з того? Так, із цими, так би мовити, кралями я у дитсадок ходив, у школі вчився, і першу Барбі, і першу помаду та підбори бачив… Єдиний мій привілей – я їх трошки знаю і дешеві ефекти, які захоплюють мого приятеля, розважають мене тільки протягом першого (і останнього) побачення. Він мріє про їх любов, а я завойовую зовсім інших дівчат, знаючи доріан-греєвську самозакоханість сліпучих красунь. До речі, ще одна історія про яйце! Вічна молодість обертається на шлях до прірви, зв’язок із портретом розірвати не вдається, а коли Доріан все ж робить це, то що? Гине, яйце розбилося. Перефразування казочки з моральним навантаженням. Уайльд, мабуть, про це і не здогадувався…
Або ж «міський стиль» взяти! Величезне яйце! Прагнеш його підкорити, добре, нехай навіть здається що підкорив. Кар’єра, родина… На власному авто стоїш у пробці кілька годин на день, працюєш з ранку до ночі (без цього про слово кар’єра можна забути), діти рости у дворі не можуть, бо нічого путнього з них не вийде, тому цілий день «кваліфіковані педагоги» намагаються їх розважити і навантажити. А вдома просто неможливо знаходитися, бо в сусідів знов ремонт… Або ж у тебе… Місто – ідеальний комбінат з перетворення високих мрій на буденні проблеми та постійний брак часу, ефективність майже стовідсоткова! А ми… Надто захопилися формулою «Прийшов, побачив, переміг», не знаючи менш відомого висловлювання Цезаря: «Я б радше був першим у маленькому містечку, ніж другим у Римі». Бо пересічний завойовник міста розуміє, що стати першим шанси мізерні, а перемога – занадто абстрактне поняття, тому й хапаються за неї, не знаючи, чи легко її здобути, чи доведеться знесиленим на поличку покласти…
Дивна казка… Найперша і найбільш нетипова… В усіх наступних казках, які вже змішалися і не пригадуються, «хеппі-енд», а в цій – лише наступне яйце, примара надії. Ні, неправий Толкієн, що кільце – символ зла! Яйце, зародок, у ньому корінь невдач людської раси. Зародок… Так же правильніше, ніж «символ життя»! Воно ж іще цілісне, закрите, ніколи не знаєш, що із нього вилупиться…
Може, не все так драматично. Є щастя, здійснені мрії, яйця, що потихеньку шкварчать на сковороді… Але зло привертає більше уваги. Про нього розповідають, бажають застерегти. Та як у два-три роки відрізнити застереження від плану, згідно з яким треба обирати мету а потім розчаровуватися? Повчання надто розмите…
Ось нарешті і тролейбус. Довго він, мабуть, пробка… Агов, нащо так різко гальмувати? Старих же багато їде! Впадуть чи просто вдаряться! І вийде нова версія казочки: Тролейбус загальмував, баба хитнулася, яйце впало і розбилося…Точно, так і буду розповідати своїм дітям! Все одно ж доведеться, мабуть… Хоча б мишу приплітати не буду, тварини тут ні до чого…
ID:
126257
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.04.2009 20:01:22
© дата внесення змiн: 14.04.2009 20:01:22
автор: mind your mind
Вкажіть причину вашої скарги
|
