Коли ми щось робимо ми завжди оперуємося якимось потребами. Потреби керують нами, хто надає їх, той може контролювати користувачів.
Сумніви, сумніви по поводу своєї поведінки, вчинків, свого життя. Чи правильно це! Чи правильно я роблю, чи правильно я живу, чи правильно я думаю. Чому я не впевнена в правильності свого буття.
Зміни. Змінюватися добре. Потреба в змінах. Присутність її стимулює розвиток життя.
Змиритися, чому ми адаптовуємося під події. Невже це краще? Краще! Для всіх!
Контроль. Хто контролює, кого контролюють, для чого це робиться? Ми живемо і наживаємо собі контролерів, а чому ми не контролери свого життя, чому хтось має вирішувати, має казати нам, як бути, як жити, як думати, як відчувати, як посміхатися, як кохати, і цей перелік ще можна довго продовжувати.
Ми влюбляємося, і тут же сумніваємося. Чому у нас проявляється сумнів? По поводу кого? По поводу себе, чи нього (неї)? Чи по поводу кохання? Що це? Невже це любов. Тоді чому нас постійно переслідують думки, бажання вільності, свободи і одночасно прив’язаність, така приємна і жадана. І така нестерпна.
Можливо це не у всіх. Можливо це тільки в деяких. Хтось чекав великого кохання, а получив великий набір думок, які не тільки в голові, а й в серці, в душі. І важко стало, і легко буває, але тільки буває.
Що це? Чому так багато думок. Невже є потреба перекласти своє рішення на когось другого, свій груз, важкість, сумнів і злість. Невже той хтось вирішить краще, правильніше. От ми і наблизилися до істини. Слово правильно. Це те що не дає нам вільно думати, відчувати, жити.
Правильність. Ми живемо по правилам і законам, по рішенням інших, чужих людей. І все що ми не приймаємо, ми спочатку погоджуємо це з правильністю, а тоді діємо.
Душа кричить, а язик мовчить. Душа розривається, вона прагне, чогось, когось. Вона не знає. Вона прагне, жадає. Але знає, що цього не буде. І не переживає, вона змирилася, вона чекає того, чого не буде. Але є друге…
Вирватися за межі своїх думок. Як ви думаєте це можливо. Щось подібне на нірвану? А звідки ви знаєте, ви були у стані нірвани, я ні, тому сказати не можу. Вирватися за межі своїх зобов’язань, обов’язків, потреб, необхідності і полетіти. Чому нам потрібно звільнитися? Від чого, ми ж не в рабстві? Чи це стало модно, постійно потребувати свободу? Можливо це просто мода – бути вільним. Хоча ми самі себе огородили від себе. Ми в полоні своїх же думок. І так буде завжди.
ID:
132065
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.05.2009 14:03:48
© дата внесення змiн: 31.05.2009 14:03:48
автор: Innel
Вкажіть причину вашої скарги
|
