Схід сонця...Який же він прекрасний...Я боялася його,боялася до сьогоднішнього ранку,боялася,що він знову насипле кілограми солі на мої ще бурлящі рани,боялася,що він може стати останнім...Але я знову закохалася!Закохалася в схід сонця,зорі,які висять на межі між світлом та темнотою,які ось-ось зникнуть з горизонту,але все ще боряться за своє нікчемне існування,росу,яка ледь-ледь мерехтить на ще сонній траві та міську тишу...В такі моменти можна навіт забути про те,що ти живеш в байдужому місті з постійним рухом та життям.Так,це життя!!!Хай би яким нікчемним воно не було-за нього варто боротися...Я маю ще раз побачити схід сонця,я вірю,що він не останній...