Скрипка грає,
Скрипка плаче,
Тужливу пісню,
Душа співає.
Про життя самітнє,
Про сурове та непривітне,
Кохання єдине і останнє,
Мов вино, згіркле.
Мелодія її ,серце крає,
Кров від того застигає,
Очі сльози ллють,
Хоче в душу ввійти лють,
Та я її не впускаю,
Щосили невтішні думки відганяю,
Бо в кожного своя доля і своє життя,
Свої шляхи до пізнання та самовдосконалення.
До пізнання добра та зла,
Гріха та Бога...
Ти грай скрипко, плач, сльози випускай,
Може легко стане, душі твоїй...
А, завтра, іншу мелодію зіграєш,
Веселу, запальну,світлу і привітну,
Або вальсом Медельсона привітаєш
Та любов в серцях наших запалиш.
Ох!Ех!Ах!
Ось, як!
Давай, отак!
Скоріше грай, свій танець, гопак ( кавардак).
