Вона не знає, що одна у світі,
Дадаїстична, символічна, сита,
Пелюстка зубожілої культури,
Заперта силою Його мускулатури.
Сліпа, бездумна, трохи на підпитку,
Зарита у холодну чорну нірку,
Тріпоче язиком, зливає жовту сечу,
Пливе в епістолярну порожнечу.
Вона не знає і не хоче знати –
Їй краще світ за себе покарати.
Товкти холодне тіло до півсмерті,
А там – воскреснути, віддати серце.
Шкода, але світогляд не для неї,
Блукають у блокноті «злі есеї»,
У заморозках інію блідого
В той день, коли стояла біля Нього…