Тихо плаче Україна, шелестить полями,
Розривають її груди, друзі із панами.
Ті пани панами й були, тихо все ходили,
Лиш лукаво посміхались, коли все гуділо:
Молотарками у полі, станки на заводах,
Гуло скрізь неначе вулик, гуло все довкола...
Була радість тим хто знає, щастя в чім людини,
Працювали всім на славу, та перш Україні!
Не ховались не боялись, ділили що мали
А «нові» тихцем ходили , кували кайдани.
Для нас всіх з тобою брате, хіба ти не чуєш?
Щоб нас разом обікрасти, хіба ж не вбачаєш?
Ті пани – панами й будуть, в династії рвуться,
Все руками заграбати, під себе запхнути:
І поля й ліси, й луги, - і річки й озера,
І заводи, і хати, усе що під небом…
Щоб ходили лиш вони, скрізь де лиш захочуть,
Демократії сини, - українці щирі.
Ну а ми з тобою брате, маєм лише танцювати,
Гірку пити, слухать брехні, весело сміятись,
В демократію погратись, що хоч говорити,
Щоб забули ми з тобою чиї в Батька діти.
Щоб не дбали , щоб не мали, весело гуляли
Та й за гроші все продали, й думати не стали.
Хто розуміє, хай бачить, а хто ні, хай чує.
Не заграйтесь бо залишать вони нас із чубом:
Без землі та без хатини, без полів і луків,
Без лісів, озер і річки, бо ж вони всі їхні.
Все купити й стати паном, величним у світі
Із холопами в кармані, - отакі ці діти!
Ну а ми? Що ж ми з тобою? Будем веселитись?
В демократію знов грати? Чи може розумітись?
Знайдем правду між собою, і в Бога попросим,
Для нас всіх одного щастя й однієї долі!
Не дамо панам глумитись, тим що жнуть й не сіють,
Не дамо кувать кайдани, для тих хто працює!
Тож як станемо всі разом за Вкраїну дбати,
Та й попремо те чортів’я зі своєї хати…
Тихо плаче Україна, шелестить полями…
Українцям з Богом в серці, куються кайдани.
Славні діти Батька й Неньки, глумляться жирують,
Ще не все й не всіх продали, а тому й біснують.
Посміхаються гарненько, лукаво говорять,
Бо запродані вже Ненько, їх слова і воля.
Всім чужим, що знать не хочуть, якого ти роду,
Яка щирість душі й серця, у твого народу.
Яка доля, яке щастя, від Батька їм дана
Їх цікавить лиш багатство, та рабська оправа…
Тихо плаче Україна, шелестить полями…
Щиро брате з Богом в серці,- розкуймо кайдани!..
Чим живу, що вболіваю, щиро браття всім бажаю…
Українець за духом і родом своїм від батька та неньки – « С. Кріпак «
ID:
174097
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.02.2010 08:29:44
© дата внесення змiн: 26.02.2010 08:29:44
автор: Сергій Кріпак*
Вкажіть причину вашої скарги
|
