Мені приснилось як воскрес Ісус.
Все тіло в ранах, кровоточать руки,
В однім лиці - єврей, араб, індус.
Один для всіх, мов велич тої злуки.
Він негр, чи українець, чи монгол?
Чи він китаєць? Або, може, поляк?
Ні! він син Бога, що з небес зійшов,
Щоб нам сказати:«Хватить! Все! Доволі!
Я довго, довго з висоти дививсь,
Я все прощав, одуматись благав вас,
Та світ все ще жорстокішим робивсь -
І знов до вас прийти настав час.
Я вже жалію, що за вас колись
Я ніс той хрест - знаряддя свої смерті,
Від ваших вигуків Пилат перехрестивсь
Й післав мене на тім хресті померти.
Я думав моя смерть чогось навчить,
Пробудить в вас ту іскорку любові,
Та ви дивились на конання мить
Й, мов навіжені, все кричали:«Крові!»
І я, у ті секунди, зрозумів,
Що, щоб дійшло до вас - то мало вмерти,
Воскрес, щоби приходити вві сні,
Й вчення Отця в серця ваші донести.
Я вам сказав усі його слова,
Їх написав апостолів руками
І думав, що і правда ожива
У ваших душах, у Господніх храмах.
Та ви лиш прикривалися цим
І звели всю науку у помпезність,
А душі так й лишилися нізчим
Та й мрії ваші зовсім протилежні.
Лишень жадоба і звіринна лють,
Надмірна тяга стати самим богом.
Брудних думок нестерпна каламуть
Й розбита вам ж накреслена дорога.
Дивіться, мої рани не зійшли!
Скільки віків, а так і кровоточать!
Вінок із терну ви так й не зняли
І знов кати мене розп*яти хочуть!
Одумайтесь! Востаннє вас прошу
І припиніть брехати і вбивати!»
Проснувся сам від того, що грішу -
Бо вже почав той сон я забувати.
