Щось зайшло мені в душу
І спитало мене
Чи багато я знаю
Про коріння своє.
Відповів не одразу,
Стало соромно вмить.
Мою душеньку вразив,
Моє серце болить.
Кожну ниточку взявши
Я шукав той клубок,
За який розмотавши
Міг зробити ковток.
Та не міг зупинитись
Бо пянкий наче хміль.
Той напій міг розлитись,
Не зловив би я хвиль.
Я не знаю де обрій,
Я не бачу де він,
Та я вірю, не довго
Буду йти навздогін.
Правду знає лиш небо,
Тому йду попід ним.
Подивисвся на тебе,
А в очах твоїх дим.
Ти розсій його світлом
І надією вмить.
Твоя душенька квітне
Твоє серце горить.
НЕ пізнаєш коріння-
Не відчуєш на смак,
Що для тебе надія,
Що для тебе життя.
