Останнього разу коли ти плакала
Останнього разу коли ти плакала я знову попав під дощ…(карма блін)
І вдіяти щось в цьому випадку було на марне. Все в цьому світі колись закінчується і добре і погане. Мабуть єдиний хто таки помічає твої втрати то я…. чому а й сам не знаю, тому що коли зустрічаюсь з тобою поглядом, лишень я помічаю відсутність блиску в очах крізь маску фальшивої усмішки. Ти так і не навчилась брехати мені, хоч бачить бог ти старалась, старалась як могла…
Наш маленький світ
Наш маленький світ у чужому помешканні, де єдине що наше то одяг що допоки на нас. Ми були щасливі не маючи нічого мали все, ми мали один одного, цього було досить, досить щоб бути щасливими в нашому нехай і чужому світі…
Призумція не винності…
В тому що ми розбіглися не має твоєї чи моєї вини просто вийшли строки нашої спільної близькості. Кожен взяв від цих стосунків те що хотів, і кожен отримав по заслугах, добрих, а чи поганих зрозуміємо згодом. Обоє не винні, бо на нас розповсюджується призумція не винності до поки один з нас не доведе в чому ми помилялись, а помилились ми в одному, що говорили про речі які нас розділяють…
А звідки квіти
Знаєш кохана іноді не спати в ночі дуже приємно…дивитись на тебе таку тендітну та беззахисну, кутати тебе у ковдру, охороняючи тебе від холоду та решти незгод. Вслухатися в потріскування вікон які не пропускають до нас мороз та гамір нічного сп’янілого міста. Споглядати світанок , що крадеться у наше помешкання, де перший промінчик починає лоскотати твоє прекрасне янгольське обличчя, від чого ти посміхаєшся, можливо мені а можливо вранішньому сонцю. Не знаю, але нам приємно обом і мені і сонцю
Шкода що скоро ти прокинешся, мене вже не буде, а сонце заступлять снігові хмари. Чого тільки не присниться подумається тобі…. А звідки квіти на столі???