ВОНА дивилась в його очі і розуміла,що втрачає Того Найкращого,
Найніжнішого та Найдорожчого для неї. ВОНА знала, що це кінець,
що немає дороги назад, проте усвідомити цього не могла... і не хотіла.
Їй здавалося, що це якийсь страшний сон, що це могло статися
з кимось іншим, та тільки не з нею...не з їхнім, здавалося б, безмежним
коханням. Проте це була реальність: жорстока реальність...
Як же їй тоді було боляче! Як хотілося провалитися крізь землю,
чи просто розчинитися в повітрі... ВОНА довго блукала таким немилим
для неї, як ніколи, містом, намагалась стримати сльози, щоб не
привертати до себе увагу, але в неї нічого не виходило. Сльози самі знову
і знову з"являлися в її очах. А серце виривалося з грудей, бо
ВОНА не знала, як зможе тепер жити без нього...
