Я в неволі злих галюцінацій,
Лізе в око дика чортівня.
Засідає навіть в Лізі націй,
Та й під патріархів вже линя.
Я скажу, оці проблеми світу...
Ще напишеш вірш або памфлет,–
Про таке ж спокійно говорити
Зважиться хіба що… пістолет.
В мене ж є чудові шаровари,
Є горілка, люлька і коса.
Ось дружина галушок наваре,
Телевізор увімкну – краса!
Ось і президент. Людина честі!
Я вдивляюся в стурботливе чоло.
Й раптом, серед зморшок перехрестя...
Господи, та що воно було!
З переляку та з перестороги
Заклинаю рідний Мінздурів:
Дай мені не бачити нічого,
Навіть сказу бісових корів!
Та уже пішла така гулянка!
Сатана, трагедія Землі...
Зранку і до вечора, й до ранку
Я живу в якійсь липкій імлі...
Я до лікаря звернусь негайно:
Вчора прилітало НЛО
І, Пегаса налякавши в стайні,
Реготало, каркало, гуло:
«Навіть сидячи в своїй хатинці,
Ги-ги... геніальний наш Рембо,
Ні, не стати незалежним українцем,
Будучи людиною-рабом».
Ось закінчив вірш, тепер гадаю:
Скільки ж треба випити вина,
Щоб не вгледіти, що наша «хата з краю» –
В епіцентрі вибуху лайна.