Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Линник Анатолій: Це сон - ВІРШ

logo
Линник Анатолій: Це сон - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 5
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Це сон

Скажений, русоволосий чоловік середнього зросту, тридцяти років квапливо йшов в перед. Взагалі-то в нього як і у всіх людей було ім’я, але там куди він йшов воно не прижилося, за не передбачуваність вчинків всі його звали не інакше як Скажений, а йшов він до інституту не тому що він мав нагоду там навчатися, а тому що на його нещастя чи на радість п’ять років назад під час непорозуміння котре він та «представники його кругу» мали нагоду випадково вирішувати перед тим самим інститутом він зустрів її. Зустріч була казкова, він був один проти трьох, двох «приспав» одразу, тритій почав тікати вона була на шляху того третього з чого одразу скористалися не задумуючись прикриваючись як щитом. Скажений також не задумуючись збив з ніг «живий щит» котрий лише зойкнув падаючи та «приспав» третього кількома точними та доволі сильними ударами, що давало нагоду що «представник його кругу» кілька годин буде непритомний.
   - Ти як? – Запитав тоді Скажений у неї, але не почувши відповіді наблизився до лежачого на землі тіла. – Дивно, я ж не сильно.
   Він підійшов та без зволікань та церемоній перевернув її на спину, зовсім не задумуючись що таким чином остаточно забруднює її одяг у багнюку, його це не цікавило до того моменту коли він зазирнув в її обличчя, котре мало той іще вигляд. На брудному від грязі обличчі дуже ярко проступали дві червоні доріжки, котрі витікали з розбитого носа та оминаючи губи текли до підборіддя, але не кров приволікла тоді його увагу а сльози, вона плакала, не ридала а мовчки тихо плакала і сльози котилися по щоках змиваючи бруд.
   - Чого ревеш дурна? – Він ривком підняв її та поставив на ноги, і тут вона відкрила очі, ті блакитні очі котрі здатні звезти з розуму будь якого чоловіка, ті очі котрі розтоплять найтвердіше серце, ті очі в котрих він загубився, ті очі котрі позбавили його розуму в чому він зізнався собі але ніколи не скаже їй.
   - Я не дурна, я Юля. – Образилась тоді вона. Цікаво її щойно ледве не вбили, я її турбувало що вона не дурна.
   То було п’ять років назад, п’ять років вони провели майже разом, вони не зустрічалися вони прости були. Вона йому довіряла та розраховувала на нього, а він її оберігав та нікому не давав її ображати, хіба що собі, та і то не навмисно. Він знав про неї все, вона про нього те про що ніхто не знав. Він поспішав сьогодні вона отримувала диплом та він мусив її забрати.
   - Де Юля? – Замість привітання запитав Скажений у першого її співкурсника котрий потрапив на очі.
   - Десь там. – Байдуже відповів той.
   - Де Юля? – Запитав у другого, цього він знав краще, здається звали його Сергій.
   - Не знаю. – Відповів Сергій якось сквапливо, та спробував попрямувати далі. Скажений одразу підібрався мов собака котра натрапила на слід, одразу боковим зором помітив праворуч двох хлопців котрі дивилися на нього та єхидно посміхалися, зиркнув ліворуч та помітив ще одного котрий опускав очі.
   - Куди квапишся. – Скажений схопив Сергія котрий намагався хутко кудись піти за потилицю та розвернув до себе обличчям впер лікоть у горлянку. – Де вона?
   - Та чого ти? – Прохрипів Сергій. – Скоро буде.
   - Де?! – Це вже не було схоже на слова, скоріше на ричання. – Кості переламаю!
   - Чого ти? – Вже майже просипів Сергій котрому Скажений ще сильніше здавив горлянку. – Хлопці порозважаються та відпустять.
   - Де?!!!! – Скажений відпустивши горлянку схопив за щелепи так що почувся хрускіт.
   - Б…-ська 134. – Поквапився  відповісти Сергій.
   - Ключі! – Сергій без зволікань віддав ключі. – Котра?!
   - Помаранчевий москвич.
   - Молись щоб я встиг! – Скажений вже встромляв ключ в замок дверей авто, відчинивши, хутко пірнув у салон та вставив ключ в замок запалювання, вперше за все життя у нього тремтіли руки. Авто завелося з першого разу та стрімко задом вилетіло з тісного ряду припар кованих автомобілів, розвернулося майже на місці та полетіло вперед в район приватного сектору. Влетівши на необхідну вулицю почав швидко дивитися по сторонах, авто ніби розуміючи водія також ледь помітно водило мордою з одного боку в інший. – Де ж ти?
   Ось попереду з’явився сірий спорт кар, котрий не раз був помічений біля інституту, та зараз стояв біля блакитних воріт одного з будинків, москвич мов розумна істота одразу кинувся до нього, на воротах висіли золоті цифри: один, три, чотири. Скажений одразу вискочив з авто та кинувся до воріт. Зачинено! 
   Навіть не думаючи що він робить, Скажений схопився обома руками за верх двометрових воріт та одним ривком перемахнув їх, вже приземляючись по той бік боковим зором помітив величезну собаку котра летіла з буди до нього, вона вже була за метр від нього та робить останній смертельний стрибок, її паща розкрита, зуби цілять у горлянку незваного гостя. У той момент коли Скажений торкнувся землі, собачі лапи відірвалися від неї, навіть не зупиняючись людина зробила змах кулаком. Кулак перехопив щелепи собаки в тридцяти сантиметрах від горлянки людини, удар був такої сили що собака під хрускіт поламаних костей пролетіла кілька метрів та вдарилася об землю і котилася поки дозволила ціп до якої була прив’язана, та людину то вже не цікавило, Скажений біг до дверей будинку. 
   - Залізні! Не поламати! – Довго не думаючи людина схопивши перше ліпше розбила вікно. Не барячись Скажений схопився за віконну раму та не звертаючи увагу на скло котре різало його пальці, на власну кров котра заляпувала підвіконня, так само ривком вкинув своє тіло всередину, ще одні двері цього разу дерев’яні. Кров, двері, звуки боротьби котрі чулися за дверима, Скажений більше не був людиною, він випустив на волю дикого звіра, того звіра котрого ще юнаком навчився контролювати та випускати коли потрібно, що наганяло страху на всю округу, того звіра котрого військовослужбовці з котрими відбув армію жахалися, того звіра котрий жадав забрати життя, людське життя. Свого часу в армії довелося бачити багато смертей: вбитих чоловіків, зґвалтованих та розтерзаних жіночих тіл, мертвих дітей, з того часу він жодного дня не пропускав тренувань доводячи прийоми до рефлексів, і зараз не зупиняючись вибив дерев’яні двері.
   Влетівши у кімнату перше що побачив це Юлю котра пручалася, але чотири чоловіка впевнено заламували їй руки та тримати ноги, на ній вже не було штанів та колготи були розірвані, але трусики лишалися ще на своєму місці, п’ятий знімаючи на камеру стояв спиною до Скаженого котрий влетів, але то був справжній скажений, він не бачив людей він бачив лише свою Юлю. «Оператор» отримав сильний удар кулаком у те місце де череп з’єднується з хребтом, ніхто не дізнається загинув він від удару, чи від окуляру старенької камери котра пробила йому зіницю опинившись між підлогою та обличчям падаючого тіла. До того як тіло «оператора» опинилося на підлозі Скажений підскочив до Юлі котру розпластали на столі, лівим кулаком влучив у скроню одного з ґвалтівників, почувся хруст кісток, правою в котрій ще затискав предмет котрим розбив скло ударив по черепу другого, не зупиняючись вбив третього та звернув шию останньому. Все відбулося так швидко що лише останній встиг злякатися, лише його обличчя відображало жах, інші навіть не зрозуміли що сталося. 
   Підхопив Юлю та незважаючи на її спроби вирватися виніс на двір.
   - Юля, Юлечка! Заспокойся, це я. – Витягши ганчірку з її рота він подивився в її обличчя, та міцно притиснувши її до грудей почав гладити її по голові намагаючись не замастити своєю кров’ю, звір котрого він нещодавно випустив побачив ті заплакані очі та сховався, його вона також приручила, не зробила цепним псом а саме приручила. Вана плакала, точніше ридала а Скажений розмовляв, гладив її по голові та казав, так його вчили в армії, він знав що в неї шок та допомагав їй не втратити розум, та інколи вставляв . – Це сон, це просто страшний сон.
   - Моя сумочка. – Вона вже виплакалася, та він допоміг їй вдягнутися.
   - Побудь тут, я зараз принесу. – Скажений ввійшов до кімнати де лежало п’ять трупів, на підлозі ширилися калюжі крові, помітивши жіночу сумочку та намагаючись не вступити в кров, байдуже переступаючи тіла він попрямував до неї, взяв сумочку та попрямував на вулицю. – Тримай.
   - Дякую. – Юля взяла сумочку, вона не подивилася в дзеркало, вона просто взяла сумочку та підвелася. – Пішли?
   - Юля, слухай уважно що я тобі скажу. – Він взяв її за плечі, не обійняв а саме тримав, обидва подивилися в обличчя один одного, він поклав до її кишені ключі від квартири. – В шафі, третя поличка зверху великий пакунок, бери його та їдь. Чуєш? Їдь і не повертайся. У тебе все має бути добре, ти маєш жити.
   Вона ледь помітно кивнула, вона все розуміла, вона знала що він вчинить саме так, вона його знала. Вони мовчки обійнялися, міцно-міцно, так простояли кілька хвилин.
   - Ну все, йди. – Він відсторонився від неї, але вона підвелася на ціпочки та поцілувала його в губи. 
   - Я буду тебе чекати. – Це вперше в її очах він помітив таку біль, він не знав що вона побачила в його очах тому що вона розвернулася та пішла на вихід.
   Він зайшов у хату та викликав міліцію, його не здивувало що вона до сих пір не приїхала, тому що зробив все тихо, знайшов папір та написав чистосердечне зізнання та вийшов у двір чекаючи на наряд.
   - Це ви викликали наряд?! – Три міліціонери ввійшли через розчахнуті ворота, водій лишився в авто.
   - Так, трупи в хаті, зізнання біля телефону. – Скажений стояв посеред двору склавши руки на грудях.
   - Це ти вбив? – Не повірив старший.
   - Так.
   - А чого не втік? – Втрутився другий міліціонер.
   - Не звик тікати. – Просто відповів Скажений.
   - Давай сюди руки. – Другий міліціонер дістав наручники та вже зробив крок у перед.
   - Підійди та візьми. – Серйозно відповів Скажений.
   - Ти не жартуй! – Старший недовірливо дістав пістолет, його прикладу по слідував третій, тим часом другий стояв розгублено з наручниками не знаючи що йому робити, діставати зброю чи одягати наручники, він вже не був радий що так поквапився. – Чого стовбичиш?! Надягай!
   Другий міліціонер зробив крок вперед простягаючи вперед наручники, Скажений стрімко подолав відстань котра лишилася та вдарив міліціонера в живіт, звір в середині Скаженого ворухнувся але його загнали назад. Скажений вихопив пістолет міліціонера з кобури, смикнув так сильно що заклепка котра приєднувала пістолет до ременя не витримала та зламалася, Скажений відштовхнув міліціонера зовсім не збираючись ним прикриватися. Старший вистрілив, куля пролетіла поруч, Скажений посміхнувся, в армії йому пророчили олімпійське золото по стрільбі, він відмовився, відомість його не приваблювала але зараз це пригодиться. Скажений вистрілив у третього міліціонера, він не схибив, куля подряпала щоку, не смертельно, другим пострілом відстрелив старшому погона, котрий підскочив та вдарив міліціонера по щоці, що змусило його присісти. Скажений побачив бліде обличчя водія котрий розпластався на капоті авто, тримав у витягнутих перед собою руках пістолет з якого ще йшов пороховий дим саме тоді куля втиснувшись проміж очей Скаженого вибила йому мозок, звір схований нарешті ніким не стриманий вилетів на волю разом з кістками, кров’ю, та мозком.

******
   - Ось, так краще. – Гарненька жіночка у чорному вбранні та чорній хустинці поправила штучні квіти на охайній могилці, з очей її текли сльози але вона намагалася їх втримати, та знову не втримавшись в голос розридалася, заспокоївшись вона почала розповідати фотокартці на пам’ятнику. – Купила хатину в тому селі де ми мріяли, як хотіла влаштувалася вчителькою, ти правий для твоєї столярної майстерні там би було і сировини, і збуту, і роботи. Ти полюбляв працювати з деревом. Це сон, це просто сон.
   - Тату, це тобі. – Маленький русоволосий хлопчик поклав якусь гіллячку покуйовджену ножиком на могилу, в його очах заворушився чудернацький звір якого всі окрім матері бояться. Про всяк випадок він пояснив. – Це лисичка.
   Жіночка, та сама Юля котра колись в цьому місті отримала вищу освіту, тяжко зітхнула. Іноді їй дійсно здавалося що її життя то сон, то якась маячня, лише маленька фігурка сина рятувала її від божевілля. Тоді, напередодні отримання диплома вона лишилася у Олега на ніч, лише вона називала Скаженого справжнім ім’ям. Він навіть не дізнався що в нього буде син. Для Олега, і для його сина Олежика вона мусить жити, та сподіватися що сон закінчиться.

ID:  237445
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.01.2011 17:13:08
© дата внесення змiн: 28.01.2011 17:13:08
автор: Линник Анатолій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (913)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: