За вікном новий сірий день. Все як завжди: ті самі люди ідуть по тій самій дорозі з незмінними виразами обличчя.Це вже увійшло в звичку спостерігати як ця сіра маса поспішно кудись іде.Думки в цей момент наповнені зовсім іншим, як там вона, чи вже проснулась, як її самопочуття, чи ще любить мене. З цими думками повільно,без поспіху вмикаю комп'ютер і як завжди захожу на свою сторінку вконтакте, одразу ж дивлюсь чи вона онлайн, перехожу на її сторінку щоб поглянути на статус чи ще не змінила.Все без змін та в мережі її немає. Захожу на добре знайомий форум, погляд одразу привертає стаття про соціальні мережі.З'являється душевний біль, невже каже все це просто так, невже не любить.Серце починає битись швидко, настільки швидко що його стукіт чутно у кімнаті. Починають окутувати туманні думки, безглузді здогади щодо наших відносин, які були,здається, надзвичайно міцними.
Тут вона з'явилась в мережі.Похапцем допиваю каву і починаю набирати повідомлення:"Доброго ранку кохана.Як спалось?...=*".Чекаю чи відповість, а може і проігнорує. НІ відповіла, але відповідь якась рівнодушна, без тих грайливих, по-дитячому написаних слів.
- З тобою усе гаразд?
- А тобі це навіщо??
- Я хвилююсь за тебе...Все таки ти мені стала майже рідною...
- Та невже???
- Що з тобою???
- Я тобі весь час брехала...
Кров закипіла у венах, з'явилось відчуття що хтось проштрикнув серце ножем.
В голові починає крутитись:" Як??? Це ж неможливо...Все ж було як у казці...
- Чому не сказала цього раніше??
- Боялась...
- Чого???
- Розбити тобі серце...
- Ти ж і так його розбила...
- Знаю....Пробач...
- Пробачив...
- Я ж знаю що ні....
- Бувай....
- Ти куди???
- Побачимось у наступному житті...
Екран наповнював кімнату своїм блідим світлом, а на ньому було видно сухі, наповнені лише бездушевної статистики рядки:"...За статистикою проведеної перевірки у соціальних мережах їхні користувачі утричі частіше вживають слово "Люблю" а ніж "Привіт"...
P.S. Любіть щиро...Без обману....))
