Вітер повільно жене хмари десь на схід...Небо починає набувати ніжного рожевого відтінку...Скоро наступить ніч...Окутає своєю ковдрою і без того сонне місто...Люблю цей пагорб...Тут завжди можна сховатись від людей, від всього того поспіху...Час тут наче зупинився...Тут думки завжди вільні і можуть собі гуляти по просторам поля грайливо просячи вітер щоб той зіграв щось разом із самотніми деревами...
Як тут чудово...Шкода що звідси не видно її дім, так би залишився на цілу ніч дивитись у її вікно...Цікаво про що вона зараз думає...та мені це не буде відомо....Жаль...Знаю зате що наші серця б'ються в унісон...
Вітер почав відчувати себе не лише музикантом...Почав малювати щось на полотні неба хмарами...Дивно.....Цей малюнок знайомий мені....Де я бачив ці очі???...Ну звісно ж...Це ж її очі...Дякую тобі друже за цей подарунок...Лягаю на м'яку ковдру з трав і квітів..Постійних жителів цього пагорба...Вже не можу відвести погляд від неба...З'явилась перша зірка....Змушений іти, бо вже скоро сюди прийде сива ніч і почне диктувати свої правила....Повільно спускаюсь сховавши обличчя під капюшоном....Дістаю цигарку і вирушаю назустріч вечірньому місту з надією зустріти її....