Я не Бог, та ним не хочу бути ,
Я не звір, бо й це занадто просто.
Я той, кому судилось спину гнути,
Я той, кому безмежності не вдосталь.
Мені так важко в цьому світі жити:
Я задихаюся у клітці незнання.
Невже мені так вічно гнити!?
Та й не полину в вічність я,
Бо я не Бог, не звір і не Диявол,
Які існують вже давно.
Мені життя простору не давало,
Картало й мучило воно
Мене жорстоко, наче звіра,
Кидало вниз, а далі, наче Бог,
Летів до неба, й моя віра
Була сильніш за чотирьох.
І врешті-решт мене зреклись,
Я став, немов Диявол.
І не згадають вже колись.
Ось так життя керує вдало
Моєю долею простою.
Я був Диявол, Бог і звір,
Та не прозрів; душа сумною
Навіки втратить чудний зір.
І я помру таким, як народився,
Не стану я Дияволом чи Богом,
Не буду звіром, хоч як звір я бився.
Людина я, Людиною лишився!..
