сонячний лагідний промінь
вмить затопив підвіконня,
власно пробігся по стелі
і примостився на постіль.
біла рука промайнула -
ковдра її заховала.
промінь ображено блискнув
і на обличчя запригнув.
а освітливши це диво -
вкрите промінням, весняне,
зляканий думкою хтивой
пірнув прямо в очі їй р`яно!
зажмурилась, перегорнулась,
пісочне волосся жбурнула,
а промінь настирно вертався -
на заспану злість натикався.
він вирішив - буде довіку
вертатись, кохану будити,
давати їй ранку початок
і сонячний день дарувати.
розплющились очі нарешті,
п`янкіші за мрії, без спорів.
та дала лиш смуток
і врешті, задвинула штори.