Їх було двоє. Вони були віку ,коли відкриваєш нову сторінку «своєї» книги. Віку коли хочеться пізнавати нове і підкорювати невідомі горизонти,коли хочеться торкатись і відчувати,коли питання «як і чому» ,набагато важливіші ніж твердження «хочу і буду».Вони були дивно схожі .Велика і Маленька копії. Одному було близько сорока,а інший виглядав на шість. Це мої «знайомі незнайомці» і Вони щоранку мовчки споглядали Воду.
В житті,мабуть кожного, існують такі люди .Ти їдеш з «ними» в маршрутівці та від чуваєш «їхнє» дихання,а інколи навіть знаєш яка «їхня» шкіра на дотик,мимоволі торкаючись чужої руки у тисняві.Ти стикаєшся з «ними» «лоб в лоб» в магазині біля хлібного лотка і щоранку вони йдуть на зустріч,ти майже на пам'ять знаєш «їхній» гардероб і на якомусь іншому рівні, на сороковий раз, зустрівшись на долі секунди поглядом ,відчуваєш «їхній» настрій. А ненароком глянувши у «їхній» телефон, коли стоїш у «корках» , ти можеш прочитати «їхнє» СМС і вторгнутись у «їхній» «прайвет». Але скоріш за все, ти ніколи не дізнаєшся «Їх» імені і що вони за люди у житті. Це «знайомі незнайомці» .
Такі були Вони: великий і маленький Мужчини. Я зустрічала їх кожного ранку на містку через канал,коли йшла чи бігла до своєї маршрутівки. Щоранку, трохи меншим ніж п’ятнадцять на восьму,ці двоє стояли і мовчки споглядали Воду. І не важливо,що було «за бортом»: чи біла як стеля в лікарні- крига,з грудочками-рибалками на ній; чи сіро-ватний і тяжкий як вранішні повіки туман,що в’язко опадав над каналом ,придаючи йому таємничості та моторошності ; чи ранковий моціон сонця і неба ,де одне купало свої промінці,а інше розглядувало свої кучеряві хмари і дзеркальному відображенні - Вони просто мовчки Споглядали Воду. І їхнє щоденне ранкове Споглядання було настільки приворожуючи-зворушливим, що здавалось для Них в цю мить ,Світ зупинявся. І люди,що пробігали повз них ,заклопотані власними недосипами,і машини,що гуділи клаксонами,поспішаючи вперед-вперед і сам ранковий ритм,для Них не існував. Були тільки Він Великий , Він Маленький та їхнє мовчазне Споглядання Води. З однієї сторони хотілось тупо стати поряд і теж перейнятись магією ранкового ритуалу,а з іншої було чітке усвідомлене розуміння,що я ніколи не побачу воду «ЇХНІМИ ОЧИМА» і ніколи не відчую того ,що відчувають ці двоє «знайомих незнайомців»- Він Великий і Він Маленький. Інколи бувало таке ,що я запізнювалася і зустрічала їх уже після «!!!».Вони йшли мені на зустріч. Двоє мовчазних Мужчин. Дві копії одне одного. І в їх дуже схожих поглядах читалось: «Ми маємо і знаємо те,чого не знає ніхто!». Коли мій день починався або пізніше або у іншими шляхами,я завжди подумки прокладала маршрут туди де Він Великий,Він Маленький і мовчазне Споглядання Води і це чомусь надихало мене.
Одного весняного ранку,що мав аромат свіжого хліба і зеленого чаю з м’ятою ,я поспішала звичним шляхом до маршрутівки через канал, смакуючи наперед картину, яку зараз побачу. Я почула а потім побачила те, що відбувається дуже часто.
Там де є Він Великий і Він Маленький з разюче схожими глибокими поглядами, обов’язково має бути Вона.
Він Маленький мовчки стояв, вціпившись у поручні містка і дивися на канал,а Вона з криками,так, Вона саме кричала : «Ты, маленький паршивец! Пошли, из-за твоей придурошной Воды я не успеваю на роботу!!!» і відривала Його від містка , добавляючи дрібних лящів куди попадала рука. Він Маленький мовчав і зі всіх сил тримався за поручні. Я проходила повз них ,коли Вона ,нарешті добилась свого і стрімко тягнула Його за собою,продовжуючи буркотіти собі під ніс. Він Маленький плентався позаду з понуреною головою,але коли на мить підняв голову на звук автівки,що їхала повз, наші погляди зустрілись і я жахнулась. Замість живих натхненно-серйозних очей ,був дзеркально-ніякий порожній погляд людини, в якої забрали назавжди щось важливе…мені стало сумно і захотілось плакати,щось важливе зникало і з мого життя…
Я вже давно не живу в тому районі. Мій ранковий променад пролягає іншими шляхами і в мене інші «знайомі незнайомці».Але залишилось розуміння,що діти - це маленькі люди зі своїми власними світами і сприйняттям навколишнього. А також надія,що відновився той особливий мовчазний погляд двох Мужчин: Великого і Маленького,які мають «ВЛАСНУ ЧОЛОВІЧУ ТАЄМНИЦЮ» ,що відома тільки їм….
ID:
253754
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.04.2011 16:15:09
© дата внесення змiн: 14.04.2011 16:15:09
автор: Рутенія
Вкажіть причину вашої скарги
|
